Летять-летять роки журавлями…
Змінюються пори року, виростають діти, стають самостійними колишні випускники, притрушує
іній скроні першої вчительки… Та все через той же садочок в’ється вузенька стежка,
яка в 1969 році привела до порогу Кононівської восьмирічної школи Біловодського
району молоду вчительку географії, а в майбутньому
– і заступника дирек тора з НВР Курячу Тамару Петрівну. Сорок чотири
роки віддала Тамара Петрівна роботі в школі,
день за днем залишала тут не тільки свої знання, а й часточку душі і серця, намагалася
виховати в своїх учнів відповідальність і чуйність, милосердя і повагу до людей,
любов до рідного краю. І своїм влас ним прикладом доводила і вихованцям, і колегам,
що життя треба прожити недаремно.
На уроках Курячої Т. П. завжди панувала атмосфера
пошуку. Вона вважала, що учень тоді все зрозуміє і запам’ятає, коли до цього дійде
сам. А ще дуже важливим було для вчителя показати своїм вихованцям, де в житті ці
знання їм можуть знадобитися. Тому і ставали школярі на уроках географії підприємцями
й екскурсоводами, мандрівниками й агрономами, мореплавцями й екологами. Завжди з
нетерпінням чекали і ретельно готувалися учні до уроків-конференцій, уроків-колоквіумів,
уроків-КВК та ін. Та яку б форму проведення не мав би урок, на ньому завжди було
цікаво і захоплююче.
За весь час роботи в школі ніхто ніколи не чув
від Тамари Петрівни слів «не можу», «хай іншим разом», «а, може, хтось інший». Вона
завжди, як піонер, відповідала: «Згодна», «З радістю», «Треба – значить, треба».
Спокій – це найбільший ворог Тамари Петрівни.
Вона завжди в пошуку цікавих ідей і подорожей, вона завжди думками далеко попереду.
Минає якийсь час - і мрії стають реальністю. Це разом з нею і дякуючи їй ми, її
вихованці і колеги, мандрували степами рідного краю, розглядали редути на полі Полтавської
битви і ліпили горщики в Опішні, милувалися осінньою красою «Софіївки» і дніпровських
схилів, спостерігали краєвиди Харкова з висоти канатної дороги, вшановували пам′ять
видатних письменників та гро мадських діячів на Личаківському та Байковому кладовищах,
низько вклони лися Великому Кобзареві біля його могили в Каневі, мали можливість
душею доторкнутися до краси і святості Києво-Печерської лаври й Святогірського монастиря,
Андріївської церкви і Михайлівського Золотоверхого монастиря, Софії Київської й
Свято-Троїцького храму, з захопленням розглядали
скульптури в Золочівському замку та незвичайні квіти і дерева в Донецькому ботанічному
саду… А ще були музеї, зоопарки, акваріуми,
вистави в драм театрах, планетарій… І де
б ми не були, Тамара Петрівна завжди була попереду. Ми з подивом спостерігали, де
в цієї вже немолодої жінки береть ся стільки енергії й ентузіазму. Її девіз – «Жодної
хвилини, витраченої марно! Ми приїхали, щоб побачити і дізнатися якнайбільше!»
Зараз Тамара Петрівна на заслуженому відпочинку.
Але це лише формаль но. Не може вона без школи, без дітлахів, болить учительська
душа за дитячі долі. Та й нам без неї важкувато. Тому дуже радіємо, коли почуємо
в шкільному коридорі знайомий голос ( а заходить Тамара Петрівна сюди частенько)
– можна попросити допомоги у проведенні тижня правових знань (Куряча Т. П. певний
час викладала правознавство ) чи отримати консультацію з географії або просто почути
мудру пораду досвідченого педагога. І всі завжди впевнені: чим зможе – допоможе.
Та й односельці частенько звертаються до Петрівни
за порадою чи підтримкою. Адже Куряча Т. П. – голова ветеранської організації с.
Кононівки. І не лише за документами. Біди
і радощі кожного односельця – це її турботи і клопоти. З днем народження привітати,
в останню путь провести, лікаря викликати, свіженькими пиріжками пригостити, слова
підтримки промовити – це ж так небагато, і в той же час так важливо для кожного. А в нашої
Тамари Петрівни для всіх тепла та щирості вистачає.
Тож хай і Вам усміхається доля і люди, здоров’я
і родинне благополуччя завжди в житті буде, наша вчителько і наставнице, колего
і пораднице, і просто наша Тамаро Петрівно!
С. Корнієнко,
вчитель Кононівської ЗОШ І –ІІ ст. Біловодського району.
|
